Бар'єр тренувальний 15х45 см (1 шт.) жовтогарячий

 Виробник — Тайвань — колір жовтогарячий

Бар'єр біговий, призначений для тренування поштовхових ніг, що підіймають і махових м'язів.

Спортивні бар'єри  призначені для вдосконалення техніки бігу, за допомогою іннервації та пліометричних вправ із низьким ударним навантаженням. Розвиток навичок контролю під час виконання фаз відштовхування та приземлення, стрибків, сили, швидкості. Особливо ефективні для тренувань переміщень у бічному напрямку та бігу на короткі дистанції. Сприяє розвитку контролю процесу руху, координації руху, сили ніг,  швидкості переміщення. 

Тренувальний процес із використанням бар'єрів для техніки бігу будується з урахуванням характеристик видів спорту. 

Запобігає потенційним травмам через роботу процесу проприоцепції, призводить до вищої швидкості процесу активації м'язів.

Бар'єрний біг — це один із складних технічних різновидів легкої атлетики, що пред'являють високі вимоги до фізичної та технічної підготовки спортсмена. Поєднання швидкості спринтера, стрибучості, гнучкості, високої координації рухів дає змогу спортсмену досягти високих результатів на цій дистанції. Техніку бар'єрного бігу можна умовно розділити на: старт і стартовий розгін із подоланням першого бар'єра; біг за дистанції; фінішування. Старт у бігу на 110 м із бар'єрами має велике значення для досягнення гарного результату. Оптимальна техніка старту та стартового розгону з подоланням першого бар'єра є основним завданням бар'єра, що закладає основу для досягнення високого результату. Виконання її дає можливість спортсмену сконцентрувати увагу на ритмі бігу між бар'єрами й активному перемиканні наступних бар'єрів. Стартують спортсмени з положення низького старту, яке не відрізняється від низького старту спринтерів, є різниця лише в розміщенні бар'єріста від стартової лінії. Це положення залежить від того, за скільки кроків спортсмен долає відстань до першого бар'єра. Якщо бар'єрист долає його за 8 бігових кроків, то для збереження оптимальної довжини бігового кроку спортсмен змушений дещо позбутися лінії старту. Якщо бігун долає відстань до першого бар'єра за 7 бігових кроків, то він, навпаки, наближається якомога ближче до лінії старту. Бігуни цього плану зазвичай мають високий зріст і довгі нижні кінцівки. Під час бігу на 8 кроків бар'єрист ставить на першу колодку толчкову, на другу — махову ногу. Під час бігу на 7 кроків на першу колодку ставиться махова, на другу — толкова нога. Іншими словами, у разі нечіткої кількості кроків треба починати перший крок із поштовховою, під час парника — з махової ноги. Маховою ногою називають ногу, що атакує бар'єр, тобто долає бар'єр першої, толчковою ногою — ногу, яка відштовхується в останньому кроці, посилаючи тіло спортсмена на бар'єр, тобто долає бар'єр другий. За командою «Внімання!» бар'єрист підіймає таз дещо вище плечей або на один рівень із плечима. За командою «Марш!» спортсмен починає активний біг, причому, на відміну від спринтера, випрямлення тулуба здійснюється на 4-5 кроках стартового розгону, щоб до останнього кроку перед бар'єром підійти з високим розташуванням ОЦМ. Біг до першого бар'єра виконується швидко та вільно, з оптимальним нахилом тулуба, ноги ставляться з передньої частини стопи. Чим менша різниця між висотою бар'єра та висотою ОЦМ, тим ефективніше буде зроблений крок через бар'єр, і тим раціональніше будуть зроблені бігові кроки між бар'єрами. Бар'єріст має до бар'єру підбігати високо, не присідаючи на останньому кроці, а, навпаки, піднімаючись, атакуючи бар'єр зверху. Останній крок перед бар'єром дещо менший, нога ставиться, ніби «загрібає» рухом назад, щоб активно звести стегна й раціонально виконати атаку маховою ногою. Рухи мають бути спрямовані не вгору, а вперед на бар'єр. Відстань від місця встановлення ноги в останньому кроці до бар'єра має бути більш ніж 2 м, тобто практично відстань має бути не менш ніж півторною довжини нижніх кінцівок. З ростом майстерності та рівня фізичної підготовленості ця відстань збільшується до оптимальних меж, але занадто далеке відштовхування на бар'єр має свої вади. Сучасний спосіб подолання бар'єрів сягає своїм корінням до 1908 р., коли вперше американ Ф. Смітсон продемонстрував новий спосіб подолання бар'єра, що потребує великої гнучкості та рухливості в тазостегновому суглобі. Надалі техніка подолання бар'єрів удосконалювалася й деталізувалася, з огляду на індивідуальні особливості атлетів і їхні біомеханічні характеристики.

Подолання бар'єра умовно має три етапи: 1) атака бар'єра; 2) перехід через бар'єр;
3) сходження з бар'єра. Атака бар'єра — це рух махової ноги після проходження вертикалі. Рух починається стегоном, гомілка зігнута в колінному суглобі, як у звичайному біговому кроці. Далі стегон рухається вгору-вперед до горизонталі, гомілка випрямляється вперед, атакуючи бар'єр п'ятою. Бар'єріст приймає положення «шпагата» на опорі. Одночасно з рухом махової ноги тулуб робить нахил уперед, протискладана махова нога рука також посилається вперед до носка махової ноги. Рухи тулуба, руки, махової ноги мають бути швидкими та збігатися за ритмом. Погляд спортсмена спрямований уперед. Після відриву поштовхової ноги від опори починається наступна фаза — перехід через бар'єр